Олександр Сосіс і страхові афери. Пригоди спільника Ріната Ахметова

Чому правоохоронці надто рано відступилися від банку «Альянс».

За привітною усмішкою страхового маклера може ховатися автор тіньових схем, а за дверима непримітного банку — один із найбільших конвертаційних центрів у країні. Біографія творця і глави компанії «АСКА» Олександра Сосіса (на фото) коротка, сіра і малoцікава — просто список рутинної роботи. Але це ідеальне прикриття для тих справ, якими вони займалися роками, і якими, можливо, займаються й зараз, пишуть [гучні справи].

Сосіс Олександр Йосипович народився 9 вересня 1955 року в Хмельницькому. Через кілька років його батьки переїхали до Донецька, де він закінчив школу і влаштувався працювати в Міськтепломережу. Вочевидь, ця робота настільки його захопила, що він майже забув про свій військовий обов’язок: до армії Сосіс «загримів» лише у 19 років (у 1974 році), а демобілізувавшись (у 1976) знову повернувся на рідне підприємство. За деякою інформацією видання, така прив’язаність Сосіса до Міськтепломережі Донецька була зумовлена тим, що його там влаштували на гарне місце.

Лілія Сосіс

Цікаво, що у відкритих базах даних Олександр Сосіс і його дружина Лілія Сосіс (1968 р.н., приватний лікар-психотерапевт) досі значаться прописаними в Донецьку за адресою Челюскінців 243. Це старий район приватного сектору, але тепер за цією адресою знаходиться аптека і автосервіс.

У 1977-му Олександр Йосипович вступив до Донецького політехнічного інституту (нині – Донецький національний технічний університет) на факультет автоматики і телемеханіки, одночасно продовжуючи працювати або числитися в Міськтепломережі. І лише у 1979-му він перевівся на роботу до Донецького вузла зв’язку, де і зробив свою першу кар’єру. У 1982-му, закінчивши інститут, він отримав посаду інженера, а наприкінці 80-х уже був заступником начальника вузла зв’язку (знову ж таки за чиєюсь протекцією). Але навіть керівна посада не приваблювала спраглого до великих грошей Сосіса, і у 1989-му він знайшов собі місце головного інженера в кооперативі «Госпрозрахунковий центр «Союз»» при Донецькому обкомі комсомолу. Гроші посипалися пачками, але й цього Сосісу було мало.

Галина Третьякова

Тоді Олександр Сосіс познайомився з Геннадієм Хавулею, який організовував у Донецьку філію московського «Акціонерного страхового кооперативного товариства» («АСКО»), першої в СРСР приватної страхової компанії, засновниками якої були Григорій Фідельман і Геннадій Дуванов. У 1990-му Донецьке відділення «АСКО» запрацювало: Хавуля став його директором, Сосіс — заступником (але до серпня 1991-го зберігав і свою посаду в «Союзі»), і тоді ж вони взяли до себе на роботу Галину Третьякову (спочатку секретаркою), яка до цього працювала в Харкові директором малого підприємства при танкоремонтному заводі.

У той час на майбутнє страхового бізнесу дивилися ще скептично: радянські громадяни страхувалися рідко і неохоче, а на держпідприємствах поки й не чули про страхові схеми, що дозволяють виводити весь прибуток. Для залучення грошей Хавуля і Сосіс вигадували різні схеми. Однією з них була торгівля імпортним ширвжитком: «у навантаження» до пуховиків, джинсів і магнітофонів продавали страхові поліси «АСКО». Купуєш куртку за 300 рублів — плати ще стільки ж за поліс! Іншою схемою було страхування експортно-імпортних операцій, якими займалися МП і СП: домовлялися зі своїми знайомими комсомольцями-кооператорами, відраховуючи їм частину прибутку, а ті перекладали страхові витрати на собівартість.

На початку 90-х Хавуля, обмінявши свою частку на долари, вирішив емігрувати до США. Генеральним директором донецького відділення «АСКО» став Сосіс, але вже тоді бізнес розширили на Київ, створивши «АСКО-Київ». Загалом цих філій у 90-х було відкрито багато, деякі потім злилися з іншими, деякі по кілька разів змінювали назви — наприклад, «АСКА-Донбас Північний» спочатку називалася «Дружківка-АСКО ЛТД». Тому історія української «АСКА» дуже заплутана. Її головний офіс утворився у 1993–94 рр., коли українська філія «АСКО» відокремилася від «материнської» московської компанії, змінила в назві літеру «О» на літеру «А», і так з’явилося ПрАТ «Українська акціонерна страхова компанія АСКА» (ЄДРПОУ 13490997), яку нині через фірми-прокладки контролює Рінат Ахметов. А вже цій головній компанії належать контрольні пакети акцій дочірніх страхових фірм.

Процес «викупу» української «АСКА» і зосередження її акцій у руках кількох топменеджерів так і не був до кінця висвітлений. Відомо, що Геннадій Хавуля спочатку обіцяв, що «АСКА» належатиме її трудовому колективу (така форма приватної власності була тоді найпоширенішою), і обіцяв роздати всім свою невелику частку акцій. Але в підсумку основну частину акцій поділили між собою топменеджери, які потім скупили решту. Хавуля зрештою одразу продав свої — і емігрував до Америки.

Про те, наскільки швидко піднялося у фінансовому плані керівництво «АСКА», свідчить приклад із життя Галини Третьякової, яка працювала у 90-х заступником директора київського офісу. У 1992-му вона приїхала до Києва і жила в орендованій квартирі, одразу найнявши сусідку як домробітницю. Через пару років вона викупила і орендовану квартиру, і сусідську (з доброї волі?), об’єднала їх в одну і перетворила на хороми — за мірками того часу. Мала приватну охорону, і навіть нянькою до своїх дітей поставила колишню охоронницю.

Такі заходи обережності були обґрунтовані: у 90-х купаючася в легких грошах «АСКА» мала безпосередні ділові відносини з напівкримінальним і кримінальним бізнесом...

Без наявності власного «даху» компанія б одразу прогоріла або перейшла в інші руки, бо вже у 1993-му її намагалися «розводити на страховку»: офіційно застрахований вантаж нібито зникав, а бандити вимагали з компанії страхову суму. Тоді Третьякова, Сосіс та інші топменеджери «АСКА» підключали свій «дах», за допомогою якого і «розрулювали» ситуацію, після чого «зниклий» вантаж дивовижним чином знаходився цілим і неушкодженим. За інформацією джерел автора, таких «дахів» було кілька: Третьякова зверталася по допомогу до однієї з київських ОЗГ, а також до корумпованого столичного УБОЗу (докладніше про зв’язки «перевертнів у погонах» із бандитами можна почитати в матеріалі про Геннадія Ільїна), а ось Сосіс налагодив контакти із «земляками», зблизившись із угрупованням Брагіна-Ахметова. Таким чином, усередині «АСКА» утворилося наче два центри впливу: у Києві (який спирався на Третьякову і «АСКА-Життя») і в Донецьку (Сосіс). При цьому структури Ахметова почали поступово поглинати «АСКО» вже з кінця 90-х.

Як продався Сосіс

З початком нового століття між Києвом і Донецьком виникла боротьба за повний контроль над «АСКА», у якій Третьякова програла і була витіснена з компанії. Спочатку у 2001-му стараннями Сосіса 51% акцій «АСКА» були продані компаніям Ахметова «АРС» і «Данко». Двома іншими великими акціонерами «АСКА» залишалися сам Сосіс і Третьякова, від якої невдовзі відвернулася Фортуна. Спочатку у 2004 році помер Борис Савлохов (прізвисько Солоха), столичний кримінальний «авторитет» і лідер ОЗГ, безпосередньо пов’язаної з «убозівською мафією» — і, за деякою інформацією видання, це значно послабило позиції Третьякової.

Ще одним фактором, що сприяв Ахметову в поглинанні «АСКА», був… перший Майдан. Тоді фанати «помаранчевої революції» агітували одне одного ігнорувати всі компанії, що належали «донецьким» — і справи у київської «АСКА-Життя» стали йти гірше. Щоправда, Ахметов тоді і сам розмірковував, чи варто розвивати цей напрям, але його переконав Сосіс, який без підтримки «донецьких» просто не зміг би захопити всю «АСКА» і міг би сам вилетіти з неї.

Третьякова і люди, які стояли за нею, розраховували продати свій пакет акцій «АСКА» інвестиційній групі «PPF», якою володіє чеський олігарх Петр Келлнер (у 2018 році його статки становили понад 15 мільярдів доларів). Угода могла б відбутися, якби до акцій Третьякової додав свої Сосіс, оскільки Келлнер хотів великий пакет, і Третьякова довго переконувала Сосіса, але він не пішов проти Ахметова. Зате він пішов проти Третьякової: саме з його допомогою люди Ахметова почали її «пресувати». Третьякова втратила посаду директора «АСКА-Життя», яку одразу зайняв Сосіс, і Ахметов хотів викупити її акції за… 200 тисяч гривень. Лише вперта незговірливість Третьякової, яка звикла мати справу з «лихими людьми», дозволила їй виторгувати за свої 10% акцій півтора мільйона євро — хоча й цю ціну за її частку компанії називали заниженою в рази. А всього через рік Сосіс зібрався продати Ахметову свій пакет акцій (23%) за 7 мільйонів євро!

З того моменту, як «Систем Кепітал Менеджмент» став основним власником «АСКА», Ахметов володів нею через мінливі схеми: то через ЗАТ «Донгорбанк», то через офшорну «прокладку» SCM Finance Ltd та інші фірми.

Щоправда, особливого прибутку Ахметову «АСКА» начебто не приносила, принаймні у страхуванні фізичних осіб. У 2009 році навіть з’явилася інформація, що Ахметов збирається продати «АСКА» — але цього не сталося, можливо, його знову переконав Сосіс, для якого страхова компанія була золотою жилою. Сосіс створив на свої дивіденди інвестиційний і благодійний фонди і навіть пожертвував чималу суму на пам’ятник страховому агенту — яким виявився… Юрій Дєточкін. Пам’ятник із натяком, зважаючи на те, чим Деточкін займався у неробочий час.

Але зате «АСКА» брала участь у дивних схемах страхування підприємств Ахметова, які викликали чимале здивування і навіть підозру економістів. Так, наприклад, після вибуху доменної печі на «Азовсталі» це підприємство Ахметова отримало через «АСКА» 56 мільйонів доларів страхових виплат. Причому сама «АСКА» виплатила зі своїх фондів лише 400 тисяч, решту грошей внесли європейські компанії-перестраховики «Swiss Re», «Allianz AG», «Hannover Re» та російська «Інгосстрах». Тоді було помічено, що ця виплата нагадує якусь хитромудру схему введення в Україну великих грошових коштів під виглядом страховки. Але чи не була аварія на заводі випадковістю? І чи не були частиною таких самих схем занадто вже часті аварії на шахтах Донбасу, які теж страхувала «АСКА»?

Банк бандитів і євреїв-біженців

У лютому 2015 року АМКУ дозволив ТОВ «Атлант Інвест Плюс», засновником якого тоді був Олександр Сосіс, купити понад 50% акцій банку «Альянс». До кінця того року стало відомо, що Сосіс володіє 7,27% акцій банку, а в березні 2016-го вже 45,71%. До літа 2017-го Сосіс володів уже 86,57% акцій, а банк став основою створеної тоді групи «Альянс», куди також увійшли фонд Сосіса «Українські збалансовані інвестиції» та компанія «ФінКом-Інвест». Засновником останньої був Роман Бублик (він же творець українського сайту «ФінШоп»), а власниками — з десяток осіб із різних регіонів України. «ФінКом-Інвест» працювала разом із «АСКА» ще у 2010 році, намагаючись запустити продаж страховок через інтернет.

У тому, що страховик Сосіс вирішив стати банкіром, не було б нічого осудливого, якби не похмурий імідж банку «Альянс». Цей банк відкрився в Донецьку ще у 1992 році, і він залишався доволі скромним навіть за українськими мірками банком (розмір активів не перевищував 10–15 мільйонів доларів), який, утім, благополучно пережив три кризи (1998, 2008 і 2014 рр.). А все тому, що його називали «бандитським банком», через який здійснювалися всілякі фінансові схеми. Про «Альянс» писали, що він перебував під контролем Юрія Іванющенка (Юри Єнакіївського), а власниками банку завжди була група акціонерів, кожен із яких володів близько 10%. Після другого Майдану банк змінив власників: ними стали донецьке ТОВ «Крамп» (ЄДРПОУ 36442702) і київське ТОВ «Укрбізнесстандарт» (ЄДРПОУ 35886746), обидва відомі як фірми Іванющенка. Зокрема, фірма «Крамп» (названа на честь боса мафії з комедії «Укол парасолькою»), за даними автора, була частиною схеми, за допомогою якої Іванющенко ухилявся від сплати податків, продаючи селітру держпідприємства «Екоантилід», а також використовувалася для фіктивного банкрутства ТОВ «Чарнокит». Останнє стало фігурантом кримінальної справи про незаконне відшкодування ПДВ в особливо великих розмірах, після чого його і збанкрутували.

Юрій Іванющенко

Більше того, у грудні 2014 року СБУ запідозрила, що в банку «Альянс» працює великий конвертаційний центр з оборотом до 600 мільйонів гривень. Співробітники «Альфи» провели в банку ретельний обшук, у тому числі «пошарили» в банківських комірках. Як потім заявив голова СБУ Валентин Наливайченко, серед вилученого «улову» були печатки установ і підприємств ЛДНР і контакти, за якими могло здійснюватися «фінансування тероризму». Також в «Альянсі» вдалося знайти майно і документи іншого банку — «Гефест», який теж перебував під контролем Іванющенка та його компаньйона Сергія Дядечка.

Однак скористатися результатами обшуку СБУ не вдалося. Буквально одразу після нього спалахнув скандал: Єврейська громада Донбасу, устами рабина Пінхуса Вишедскі (колишнього лідера донецької громади «Хабад»), заявила, що під час обшуку «альфівці» вкрали з комірки банку гроші та цінності, які належали якимось «євреям-біженцям». На співробітників СБУ завели кримінальну справу, їх тягали по судах. А поки тривав скандал, банк «Альянс» перепродали новим власникам — і в підсумку ним став Олександр Сосіс.

Чому перебралися до Києва донецькі євреї-біженці вирішили зберігати свої гроші і цінності саме в «Альянсі», а не в «Приваті» чи «Ощадбанку»? Це питання залишилося без відповіді, як і те, чи пов’язували донецьку громаду «Хабад» з банком Іванющенка суто клієнтські відносини, чи ж українці ще надто багато чого не знають? Справді, якщо до «Хабад» належить не лише «ультрапатріот» Коломойський, а й «опоблоківець» Вадим Рабінович, то чому б донецьким «хабадівцям» не мати справу з Іванющенком і Ахметовим?

Але тепер цікаво інше: у чому був сенс продажу «Альянсу» Сосісу, яку мету переслідували продавці й покупці? З цього приводу в автора є цілих три версії, кожна з яких тією чи іншою мірою підкріплена уривчастою інформацією з різних джерел. По-перше, що найімовірніше, Іванющенко вирішив передати контроль над «Альянсом» Ахметову, оскільки той непогано влаштувався при новій владі, впевнено розширюючи свій бізнес по всій Україні — на відміну від Юри Єнакіївського, змушеного переховуватися за кордоном. Однак, згідно з другою версією, не виключено, що Іванющенко, як і раніше, зберіг контроль над «Альянсом», а Сосіс став його довіреною особою, але формальним власником — зрозуміло, за згодою Ахметова. Нарешті, третя версія натякає на єврейське походження самого Сосіса і на те, що Єврейська громада Донецька має на банк «Альянс» куди більші плани, ніж просто зберігання своїх заощаджень у його комірках. І можливо, що вона спеціально рятувала банк, піднявши скандал.

Що ж, у будь-якому разі потрібно визнати, що правоохоронні органи надто рано і поспішно відступилися від банку «Альянс», упустивши можливість накрити не лише конвертаційний центр і схеми фінансування ЛДНР. Так само об’єктом пильного розслідування може стати і його новий власник Олександр Сосіс, який напевно міг би розповісти чимало цікавого про тіньовий бізнес «донецьких».

[гучні справи] за матеріалами SKELET-info

Щоб не проґавити найважливіше, підписуйтесь на наш Telegram-канал.