Правопорушник-рецидивіст у день похорону скалічив батька загиблого героя

Валерій Довбиш має багате кримінальне досьє і зв’язки із країною-агресором.

У день поховання сина, який загинув на фронті, на журналіста, шеф-редактора сайту «Наша версія» Дмитра Федоренка напав син колишнього кадебіста Валерій Довбиш (на фото вище). На похороні Владислава Федоренка в селі Великий Карашин, що на Макарівщині, сталася подія, що шокувала не лише родину загиблого, а й усю громаду Бучанської ОТГ. Родину нещодавно загиблого воїна збурив несподіваний, і вкрай трагічний інцидент, який розпочався на поминальному обіді, а завершився біля будинку жорстоким побиттям батька покійного захисника України, пише головний редактор медійного проекту «Наша версія» В’ячеслав Ковтун.

Реалії українського сьогодення такі, що і в тилу кожний громадянин нашої країни не почувається у безпеці. І це стосується не лише безперервних обстрілів шаленіючих рашистів, які уже більше десяти років вчиняють українцям геноцид на очах усього світу. Щодня в новинних стрічках українських медіа рясніє повідомленнями, що в різних містах і селах країни трапляються бандитські напади на людей. На жаль, такі напади ( в тому числі на журналістів) уже не є чимось надзвичайним. Але те, що трапилось у Великому Карашині – селі Бучанського району, що на Київщині, неможливо назвати пересічною подією або банальною «битовухою».

Перш ніж розповісти, що трапилось з колегою, згадаємо трагічну подію його сім’ї.

Друга половина березня і початок квітня для Дмитра Андрійовича та його родини і близьких були дуже тривожними. Перестав виходити на зв’язок син Владислав, військовий медик, який нещодавно отримав звання молодший сержант, який боронив наш спокій на Донеччині. Дмитро вийшов на безпосередніх командирів сина, але вони нічого конкретного повідомити не могли. З 27 березня мобільний телефон Владислава був постійно відключений. Десятки разів сім’я намагалась дізнатись, що трапилось з Владиславом. І надія на краще танула з кожним телефонним дзвінком. Одні командири посилали батьків за інформацією до інших своїх колег, але ніхто з них не міг розрадити доброю новиною.

Владік на Донбасі

Нарешті настав той чорний день…

Починаючи з 10 квітня цього року, Дмитро Федоренко зробив на своїй сторінці у Фейсбуці три дописи.

«Чекаємо повернення нашого Влада додому на щиті. Три тижні невідомості і безлічі примарних надій на краще. І ось – крапка. Крапка в короткому, але яскравому житті молодшого сержанта ЗСУ Владислава Дмитровича Федоренка. Але крапка не в цій клятій війні, яка щодня безжально забирає наших найкращіх хлопців. Про день і час прощання з Героєм пізніше буде повідомлено додатково».

«Сьогодні моєму єдиному сину, молодшому сержанту ЗСУ Владиславу Федоренку виповнилось 33 роки. Повинно було виповнитись. Але не так сталось, як гадалось… Владіка забрала ця підступна сука-війна, що не щадить ані молодих, ані літніх…»

«Владислав Дмитрович Федоренко народився 14 квітня 1991 р. у м. Київ. 24 серпня 2023 р. був мобілізований до лав ЗСУ. Проходив навчання медичній справі в Польщі та Німеччині. Після повернення в Україну став бойовим медиком 1 взводу 3 роти 460 батальйону 142-ї окремої піхотної бригади. Він був жвавий, як живчик, але міцний, як кремінь! Веселої вдачі і доброго серця. Мав щиру душу. Життя любило його, а він любив життя. Проте воно було обірване рашистами. Зв’язок із Захисником був втрачений у березні 2024 р. А за документами Владислав Дмитрович загинув 6 квітня 2024 р. під час ведення бойових дій поблизу н.п. Новомихайлівка на Донеччині. Владислава Федоренка буде поховано на кладовищі у с. В. Карашин, поруч з могилою рідного дідуся Андрія Федоровича Федоренка».

Церемонія поховання загиблого воїна Владислава Федоренка відбулась за звичним для України сценарієм, який уже перетворився на сумну українську традицію.

Після поховання Владислава Федоренка, як і належить за християнськими традиціями, відбувся поминальний обід, на який прийшли декілька десятків односельців і родичів Дмитра Федоренка, переважно людей поважного віку.

Розповідаючи постфактум про те, що ж трапилось того скорботного для родини Дмитра Федоренка та й усього Великого Карашина, він звернув увагу на дуже цікавий епізод у відео з церемонії прощання з Владиславом. «Коли траурна колона з Макарова під’їжджає до останнього пристанища мого сина – кладовища у Великому Карашині, цей нелюд Валерій Довбиш стоїть на коліні разом з моїми односельцями, зустрічаючи воїна».

Валерій Довбиш – крайній ліворуч

Дмитро всього пару разів бачив колись його в селі. І ніколи не спілкувався. Спочатку цей молодик був на похованні, а потім з’явився біля кафе «Мрія», де проходив поминальний обід.

Вже там Валерій Добвиш почав нести відверту нісенітницю, ображаючі світлу пам’ять загиблого сина Дмитра, провокуючи оточуючих. Якщо майже дослівно – щось на кшталт «похер мені той ваш Владік, от у мене є бізнес на військових рейках…». Тоді його всі разом присутні на поминках ніби заспокоїли без будь-яких проявів насилля. Просто вмовили помовчати і не базікати недоречне.

Але Валерій Довбиш на цьому не зупинився і поїхав до будинку, де мешкає сім’я Федоренків. Він швидко підійшов до Дмитра і, підловивши зручний момент, немов хижий звір кинувся на згорьованого втратою сина батька загиблого воїна, коли той підкурював цигарку.

Ця паскуда, як виявилось, є сином Валерія Довбиша. Отак, за іронією долі, Дмитра скалічив величезний боров призовного віку, чий батько за часів СРСР працював у КДБ, а зараз зі своєю дружиною постійно проживає у Великому Карашині. І його нащадок замість захисту держави, без будь-яких наявних причин, напав на батька загиблого Владислава Федоренка на очах у багатьох свідків, одним професійним різким ударом в обличча, підступно (ймовірно, судячи по травмах, за допомогою холодної зброї – кастету), а потім відразу втік.

Звичайно, Дмитро не був готовий до такого розвитку подій, і не тримав безпечну дистанцію подалі від бандита. Перед нападом адепта руського миру, Дмитро лише встиг попросити Довбиша йти по своїх справах, пригрозивши викликати поліцію.

Отак виходить зараз у нас в Україні: одні воюють і гинуть за Батьківщину, а в таких, як ватний покидьок Валерій Довбиш, кулаки чешуться, і що найприкріше, він продовжує розгулювати на свободі. Мало того, відчуваючи свою безкарність, можливо ця сволота підшуковує свою нову жертву…

Результатом зухвалого нападу оскаженілого кремезного молодого ватника (до речі, в недалекому минулому – спортсмена-хокеїста, який є чемпіоном рашки та бєларосії, звідкіля нападника турнули, по деяким даним за вживання важких наркотичних речовин) стали тяжкі травми обличчя та інших життєво важливих органів потерпілого. Вважаємо, що Дмитро резонно підозрює, що Валерій Довбиш з‘явився на поминках не просто так. Адже він тривалий час проживав у росії і, можливо, є прихильником руського миру, тому свідомо явився на поминки Героя, щоб позловтішатися.

Відразу після побиття дружина Дмитра звернулася в поліцію і до «швидкої», яка забрала потерпілого до ЦРБ.

У Дмитра пошкоджені всі передні зуби, струс мозку, садина грудної клітки, безліч гематом і забоїв. Компютерна томографія беззаперечно показала, що під час нападу і звірячого побиття потерпілий, окрім струсу головного мозку і числених забоїв, отримав подвійний перелом щелепи, носа, пошкодження ока і на додаток крововилив в області обличча (у довідці №314 трамватолога Макарівської лікарні є більш точний опис).

Чим для здоров’я і життя Дмитра Федоренка цей весь «букет» трамв і забоїв може обернутися в майбутньому достеменно невідомо навіть лікарям. Висновок щодо тяжкості нанесення шкоди його здоров’ю має зробити судмедексперт, врахувавши заключення профільних лікарів. Дмитру зовсім не зрозуміло, що робити з оком, щелепою і скупченням крові в області обличчя.

Адже лікарі чесно зізнаюттся, що не знають, як далі лікувати потерпілого. Отже треба терміново їхати до провідних профільних колег України за консультаціями…

І ось ще один прояв нелюдяності – до бандюгана Довбиша приєдналися місцеві «триндечихи» – такі собі Валентина Латко (Гордієнко) і Любов Мелетич, які постійно проживають в селі Великий Карашин. Ці, з дозволу сказати панянки, вирішили своєю навіженою брехнею морально вразити Дмитра Федоренка.

Вони вирішили, що мають право дорікати людині, яка у тяжкому стані перебувала в лікарні, що батько загиблого «не встановив прапор на могилу сина на 9 днів».

Мало того, перша з цієї ганебної парочки взяла на себе функції ТЦК, мовляв, чому Дмитро Федоренко не на фронті.

Її подільниця Мелетич (дійсно пані меле про те, чого не знає) окрім безлічі інших прямих образ і бредових звинувачень, пише в коментарях «…поки були живі дід з бабою…». Так от, до відома наклепниць, повідомляємо, що Федоренко Антоніна Антонівна, слава Господу, ще жива, хоча на 86-му році життя здоров’я бажає бути кращим, вона дитина війни, інвалід 2-ої групи пожиттєво. Останні роки саме Дмитро і його син Владислав, Царство йому небесне, турбувались про маму і бабусю.

Не хотілось про все це писати, але все ж в редакції вирішили, що не можна залишати поза увагою мерзенні нападки на колегу.

Якщо Дмитро Федоренко вирішить подати до суду за наклепництво вище вказаних панянок, то редакція газети підтримає колегу.

Данні щодо цієї справи внесено до бази ЄРДР (Єдиного реєстру досудових розслідувань). Йде слідство. Ми уважно слідкуємо за розвитком подій. Результати розслідування правоохоронців ми оприлюднимо в наступних публікаціях, резюмує В’ячеслав Ковтун, головний редактор медійного проекту «Наша версія»

Що дізналися про Валерія Довбиша «Гучні справи»

Редакція проекту Grom., звісно, не могла втриматись, щоб трошки детальніше не вивчити, що являє собою Валерій Довбиш.

Так от.

В період з 2016 по 2023 рік він тричі реєструвався як фізособа-підприємець. Перші два ФОПа не проіснували і року. Останній (КВЕД «Роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах»), досі діючий, Валерій Довбиш зареєстрував у серпні 2023-го, через півроку після ліквідації попереднього.

Це може свідчити про те, що Валерій Довбиш реєструвався спеціально під одну або декілька оборудок, а не тривалу підприємницьку діяльність.

Рік тому, у травні 2023-го, Довбиш Валерій Валерійович заснував ТОВ «Малдер ООВ», що спеціалізується передусім на виробництві електричного освітлювального устаткування. Відтоді ця фірма Довбиша активно подавалась на тендери державних і комунальних підприємств загальною вартістю у понад 1 млн грн, але виграла тільки один на 85 з хвостиком тисяч гривень.

У підприємця Довбиша є також кримінальне минуле. За чутками воно досить насичене, але ми зупинимося на свіжому епізоді, що увінчався вироком суду.

Згідно матеріалам кримінального провадження №12019100080007695, вночі 30 жовтня 2019 року у Києві біля станції метро «Академмістечко» патрульні поліцейські виявили припаркований автомобіль Opel Corsa зі сплячим тілом громадянина Довбиша. Тіло було під впливом алкоголю. Коли тіло вдалося привести до тями, воно, у відповідь на питання, чи має при собі щось заборонене, дістало з-під водійського сидіння і пред’явило поліцейським пістолет калібру 9 мм. Звісно, незареєстрований, адже Валерій Довбиш не має права на зберігання, а тим більше носіння будь-якої вогнепальної зброї.

Тож він пішов під суд за незаконне поводження зі зброєю. 6 вересня 2021 року Святошинский райсуд Києва визнав його винним і засудив до трьох років позбавлення волі з випробувальним терміном на один рік. Але справа в тому, що через низку обставин цей вирок вступив в силу лише у квітні минулого, 2023 року. Тож випробувальний термін пана Довбиша закінчився приблизно місяць тому (точніше, 6 квітня).

Якщо вірити реєстрам, під час випробувального терміну Валерій Довбиш на правопорушеннях попався лише один раз, порушивши ПДР 21.04.2023-го у селі Чайки під Києвом. Але раніше, за даними проекту Clarity Project, Довбиш Валерій Валерійович починаючи з 2019 року і по сьогоднішній час щонайменше сім разів притягався до адміністративної відповідальності Патрульною поліцією. Як правило, за управління авто під впливом алкоголю чи інших психоактивних речовин.