Загадкові смерті в ТЦК

Попри те, що чутки про «звірства людоловів» явно перебільшені, правозахисники підозрюють, що слідчі покривають порушників.

Наприкінці серпня двоє військовозобов'язаних загинули невдовзі після того, як їх затримали за порушення правил військового обліку. За версіями територіальних центрів комплектації, у Черкаській області 41-річний чоловік вистрибнув з автомобіля дорогою в навчальний центр, а на Рівненщині військовозобов'язаному стало зле в збірному пункті.

Загалом із початку повномасштабного вторгнення щонайменше 25 (стільки офіційних повідомлень нарахували журналісти) військовозобов'язаних померли невдовзі після їх затримання. Правоохоронці заявляють, що в двох із цих випадків причиною смерті було побиття. Решта, за версією слідства, померли внаслідок загострення хронічних хвороб або самогубств, і насильства щодо них ніхто не вчиняв. Але рідні загиблих зазвичай в це не вірять, вважаючи, що насправді їхніх родичів убили.

Суспільне з’ясувало, як розслідують смерті військовозобов’язаних у ТЦК і як можна зменшити кількість таких випадків ― на думку військового командування, народних депутатів та правозахисників.

"Він що, з другого поверху довбанувся?"

"Наш Серьожа був хазяйновитий хлопець. Я, коли на городі, — він завжди був біля мене. Якось саджаємо помідори, а в нього вже повістка була на руках, і він каже: "Знаєте, тьотя Валя, я їх, мабуть, вже не з’їм". А я кажу: "Як це так? Прийдеш з фронту і з’їсиш", — розповідає продавчиня Валентина Харженська про свого пасинка Сергія Ковальчука.

Вони обоє з Баранівки, невеликого міста на Житомирщині. Раніше Сергій працював трактористом, а останнім часом підробляв на місцевому деревообробному підприємстві. Навесні 2024-го він отримав повістку й 23 травня мав з’явитися до Баранівського ТЦК. Але, як розповідає його батько Микола Ковальчук, напередодні ввечері до нього приїхав друг з армії, вони напилися й до військкомату Сергій не дійшов. А вранці наступного дня зателефонував батькові й повідомив, що військові з ТЦК самі завітали до нього додому.

"Приїхали вони о пʼятій ранку. Він вдягнувся, перекусив і вони його забрали. Пів на дев’яту він мені подзвонив і каже: "Я вже тут, у військкоматі", — згадує Микола Ковальчук.

Увечері він зателефонував сину, але той не взяв слухавки. Наступного ранку телефон теж не відповідав.

"У мене тоді в лікарні товариш лежав. Він дзвонить і каже: "Коль, твого сина привезли на ношах". Голова була в двох місцях розвалена", — каже Микола.

"Крові ніде не було, був помитий і вдягнений в іншу одежу", — додає Валентина Харженська, мачуха Сергія Ковальчука.

Лікарі їм повідомили, що в Сергія внутрішньочерепна гематома, він у комі. Його прооперували й підключили до апарату штучної вентиляції легень. Через чотири дні, 2 червня він помер. У свідоцтві про смерть причиною було вказано "перелом кісток склепіння та основи черепа".

Новина про смерть у військкоматі почала ширитись інтернетом. У відповідь Житомирський обласний ТЦК опублікував власну версію подій. Вони написали, що 29 травня військовослужбовці доправили Ковальчука у військкомат для проходження лікарської комісії. До цього він “зловживав алкоголем і був з ознаками легких травмувань".

"Уранці 29 травня чоловіка "схопив" епілептичний напад, спричинений тривалим вживанням алкоголю. Йому надали невідкладну медичну допомогу, викликали карету "швидкої". Слідчо-оперативна група на місці інциденту кваліфікувала подію як самокаліцтво", — заявили в ТЦК, додавши, що Ковальчук помер від травм, отриманих від епілептичного нападу, і "стороннього впливу на нього не чинилося".

Батьки Сергія кажуть, що він ніколи не мав епілепсії. Однак такі напади бувають і в людей, які мають алкогольну залежність і раптово припиняють пити. Військові з ТЦК казали кореспонденту Суспільного, що з доправленими примусово таке часто трапляється. Батьки Сергія визнають, що час від часу він справді випивав, але не вважають це алкогольною залежністю. Вони впевнені, що сина побили військовослужбовці ТЦК.

"У мене всі на роботі кажуть: він що, з другого поверху довбанувся?", — обурюється Микола Ковальчук.

"Слідство заморожується"

Смерть Ковальчука сколихнула Баранівку. 5 червня містяни зібралися на стихійний мітинг біля будівлі ТЦК. На відео з тих подій видно, як натовп жінок скандує: "Убивці!", прориває оточення поліції та заходить у будівлю.

За пів року до цього, в лютому 2024-го, подібний мітинг відбувся в місті Бучач на Тернопільщині. Його жителі зібралися біля міськради, дізнавшись про те, що в міській лікарні після затримання військовими ТЦК помер житель села Медведівка Ігор Мейхер. До мітингарів вийшов мер міста й пообіцяв, що поліція розбереться і, якщо хтось винен, понесе відповідальність.

Аби з’ясувати, чи розібралися зрештою правоохоронці, Суспільне відправило запит у Спеціалізовану прокуратуру в сфері оборони західного регіону. Там відповіли, що, за даними слідства, в день смерті Мейхер "був супроводжений в ТЦК для уточнення даних" і добровільно пройшов лікарську комісію. Як ідеться у відповіді, перед входом в приміщення військкомату в нього теж стався епілептичний напад, він упав головою на кам'яне покриття й отримав черепно-мозкову травму, яка й стала причиною смерті. Поліція зареєструвала провадження за статтею "вбивство", Держбюро розслідувань відкрило ще одну справу про перевищення повноважень військовими. Згодом обидва провадження закрили "за відсутністю складу правопорушення".

Щодо вбивства Сергія Ковальчука з Баранівки справу відкрила тільки поліція. Через резонанс контроль за розслідуванням взяла тимчасова слідча комісія Верховної Ради з питань можливих порушень в сфері оборони. У звіті за жовтень комісія вказала, що вони отримали матеріали службового розслідування Баранівського ТЦК. Комісія зазначає, що нікого з військовозобов’язаних, які того дня перебували в військкоматі разом з Ковальчуком, не допитали. Розслідування базується тільки на свідченнях військових ТЦК, які повторювали слова один одного й стверджували, що Ковальчук "перебував у стані алкогольного сп’яніння і в нього неодноразово стався епілептичний напад". Водночас, за висновками комісії, медичні документи свідчать, що "численні й важкі травми, які отримав Ковальчук, не могли бути отримані внаслідок приступів епілепсії". Крім того, експертиза не виявила в крові загиблого алкоголю. У звіті вказано: "Викладені обставини можуть свідчити про наявність злочинного умислу в діях військовослужбовців ТЦК, що призвели до загибелі Ковальчука Сергія Миколайовича, а також неефективного розслідування поліції".

Комісія закликала Офіс генпрокурора, аби той доручив слідство Державному бюро розслідувань — органу, який уповноважений розслідувати факт порушень з боку військових. Але з цього нічого не вийшло. В Офісі генпрокурора відповіли депутатам, що для передачі справи ДБР немає підстав. А в ДБР заявили, що це прокуратура вирішує, кому розслідувати справу, а не вони.

Депутатська комісія також закликала звільнити керівника ТЦК і провести повторне службове розслідування, проте не сталося ні першого, ні другого. Під час поїздки до Баранівки Суспільне запропонувало керівництву ТЦК зустрітися й поспілкуватися щодо смерті Ковальчука, але там відмовились, посилаючись на те, що розслідування ще триває. Натомість Житомирський обласний ТЦК відповів на запит письмово, де повторив ту ж версію про ненасильницьку смерть, яку висунув одразу після смерті Ковальчука.

Наразі кримінальне провадження ще не закрите, розслідування триває. Поліція Житомирщини відмовилася коментувати справу Суспільному, посилаючись, що коментарі можуть зашкодити слідству.

Родина загиблого розчарована перебігом розслідування і вважає, що поліцейські покривають військових, які, ймовірно, побили Сергія.

"Слідство заморожується ― точніше, вже заморожене. Я до слідчого дзвоню, а він слухавку не бере, — зітхає Микола Ковальчук. — Я вже ні на що не сподіваюсь. Один мент мені так і сказав: "То треба ламати систему". А ці слідчі не хочуть іти проти системи".

Микола Ковальчук біля могили сина на баранівському цвинтарі.

Смерті під час медкомісії та поїздок в навчальні центри

Правоохоронці не ведуть статистики щодо смертей військовозобов'язаних, затриманих за порушення правил обліку. Офіційних повідомлень про такі випадки з початку повномасштабного вторгнення було 25. Щонайменше восьмеро чоловіків померли невдовзі після того, як їх визнали придатними до військової служби ― як Сергій Ковальчук. Ще щонайменше троє померли під час проходження лікарської комісії, до мобілізації. Так, зокрема, сталося, з 41-річним Андрієм Панасюком із Хмельницького. 27 березня 2024 року він пішов у магазин, де його затримали військові ТЦК і відвезли у військкомат. Як розповідала мачуха Андрія Наталія Кушлак, він страждав на гіпертонічну хворобу й під час проходження лікарської комісії в нього сильно підвищився тиск.

Члени комісії відправили Панасюка на додаткове обстеження до кардіодиспансеру. Андрій повернувся додому і знепритомнів. У "швидкій" він впав у кому. За словами Наталії Кушлак, нейрохірурги прооперували його, але за два дні Панасюк помер у лікарні.

Його мачуха претензій до ТЦК не має, але винить членів ВЛК за те, що вчасно не дали Андрієві ліків. Також, за словами Кушлак, у замкненому кабінеті ВЛК залишилась куртка Андрія. Лікарі довго не відчиняли двері, через що Панасюк не міг піти додому.

Хмельничанина Андрія Панасюка в березні 2024-го військові ТЦК затримали в магазині й відвезли до військкомату. Там у нього піднявся тиск, Андрій знепритомнів. У "швидкій" він впав у кому, а після нейрохірургічної операції за два дні помер у лікарні.

Ще як мінімум восьмеро військовозобов’язаних померли вже після мобілізації ― або дорогою до навчального центру, або невдовзі після потрапляння туди. Найзагадковіша з таких історій сталася з вантажником із Миколаєва Сергієм Ухоренком, якого мобілізували у 14 березня цього року. Уже наступного дня його відправили у навчальний центр на Чернігівщині. Ще через день слідчий подзвонив його сестрі й повідомив, що тіло її брата знайшли за кілометр від військової частини. Поліція не встановила причин його смерті, а ДБР відмовилося відкривати справу. Сестра загиблого вважає, що її брата побили військові ТЦК.

Сестра Ухоренка Ірина Бланиця розповіла, що зранку 14 березня 2025 року, коли Сергій ішов на роботу, його зупинили військовослужбовці ТЦК та відвезли у військкомат Корабельного району. За словами Бланиці, Сергій був глухим на одне вухо та мав інвалідність третьої групи. Попри це, його визнали придатним до служби й мобілізували. Наступного ранку Ірина прийшла до збірного пункту провідати брата, але там їй сказали, що він уже поїхав на навчання.

"Ще через день о 7:15 дзвонить мені слідчий і каже: "В Чернігівській області, в Козелецькому районі, десь у кілометрі від військової частині знайшли тіло вашого брата. Чи можете ви приїхати й забрати його?" У мене був шок, я нічого не могла зрозуміти", — розповіла Бланиця.

За її словами, невдовзі до неї додому приїхали керівник та юрист Корабельного ТЦК. Вони переконували Бланицю, що, доїхавши до військової частини, її брат одразу втік до лісу, де змерз і помер від зупинки серця. Військові ТЦК самі привезли тіло Ухоренка й взяли на себе організацію поховання.

"Я сказала, що сама буду свого брата мити і вдягати. Я працюю в лікарні, можу зробити це в своєму морзі, — каже Ірина Бланиця. — Коли я відкрила мішок, у якому його привезли — відразу зрозуміла, як там "серце зупинилось". Ноги й руки були перебиті, усе синє: коліна, п'яти, ступні. Особисті речі, які передали в мішку, вибачте за подробиці, пахли сечею. Мабуть, так били, що хлопець упісявся. Все-все мокре було".

Бланиця викликала поліцейських, аби ті зафіксували травми. Наразі смерть розслідує поліція Чернігівської області, оскільки Ухоренко помер на її території. Провадження відкрили за статтею "вбивство". В Єдиному реєстрі досудових розслідувань слідчий вказав, що знайдене тіло було "без видимих ознак насильницької смерті". Поліція на запит Суспільного щодо перебігу розслідування не відповіла.

Миколаївський обласний ТЦК публічно повідомив те ж, що й сестрі загиблого: після мобілізації Ухоренка доправили в навчальну частину, звідки одразу втік і зник. ТЦК одразу ж направив у поліцію заяву про самовільне залишення військовозобовʼязаним частини.

Сестра Ухоренка найняла адвоката Олега Кондратюка. Він припускає, що Ухоренка могли побити ще в Корабельному ТЦК за непокору, й він помер від травм дорогою до навчального центру. Адвокат подав заяву до прокуратури в сфері оборони, аби відомство відкрило провадження про перевищення військовими повноважень та скерувало справу в ДБР. Прокуратура відповіла, що для відкриття провадження немає підстав. У листі відомство послалося на службове розслідування Корабельного ТЦК про те, що Ухоренко утік із військової частини. На думку прокуратури, заявник не довів, що до смерті могло призвести побиття в ТЦК.

Адвокат намагався оскаржити відмову прокуратури в судах, але судді також вирішили, що для цього немає підстав.

Сестра Ухоренка розчарована такою реакцією правоохоронців. "У брата двоє дітей лишилося: хлопчику вісім, дівчинці 13. Хотілося б, щоб вони отримали компенсацію. Я б хотіла справедливості. Але як її доб’єшся?", — каже жінка.

За офіційними повідомленнями, ще троє військовозобов’язаних скоїли суїцид у приміщенні ТЦК. У жовні 2024 року на Полтавщині чоловіка знайшли повішеним у вбиральні військкомату. У лютому цього року 35-річний чоловік перерізав вени в Хмельницькому під час проходження лікарської комісії. Третій випадок нещодавно стався з 39-річним фотографом та організатором туристичних поїздок Олексієм Іваньком. 12 травня його тіло знайшли на території Шевченківського ТЦК Харкова. За версією слідства, він вистрибнув з вікна з третього поверху. Поліція схиляється до того, що він скоїв суїцид, але друзі Іванька вважають, що йому хтось “допоміг”. На їхню думку, Олексій вистрибнув з вікна через тиск та погрози або хтось його викинув.

Як розповів товариш Іванька Андрій Васильєв, Олексій був мандрівником, фотографом-любителем та організував туристичні поїздки на велосипедах. За словами Васильєва, Олексій мав специфічні погляди на життя і причини війни.

"Він вважав, що всі люди ― брати, але хтось намагається нас контролювати і змушує вбивати один одного. Не можу сказати, що Олексій був божевільним ― але він вважав, що нами маніпулюють і стравлюють", — розповів Васильєв.

Іванько писав у соцмережах, що має пацифістські переконання та не хоче не тільки служити, а й сплачувати військовий збір і навіть купувати в супермаркеті товари, з яких ідуть нарахування на потреби Сил оборони.

"Якби гіпотетично мені запропонували контракт, в якому йшлося б, що я "служу", скажімо в Межигір'ї, точно не торкаюся зброї і займаюся лише тим, що вкручую шурупчики в радіостанції; або другий варіант: кулю в лоб на місці — я б обрав друге (через відсутність інших варіантів, знову ж таки гіпотетично)", — писав він у чаті велотуристів Харкова, який адміністрував.

За словами його товариша Васильєва, Олексій ніколи не носив із собою паспорт й навіть мобільний телефон. Через це він іноді конфліктував із військовими з ТЦК, які зупиняли його на вулицях. Останній такий конфлікт Іванько детально описав у чаті велотуристів. За його словами, 8 травня військові його зупинили, побили, силою затягли в автобус і привезли у двір біля ТЦК. Коли він відмовився заходити всередину, до нього застосували силу, а один із військових, як написав Іванько, кілька разів ударив його кулаком в обличчя. Олексій ударив кривдника у відповідь. Зрештою, його таки затягли в приміщення й посадили в камеру. Він відмовився від проходження лікарської комісії і ввечері того ж дня військові його відпустили.

Іванько описав цей випадок у чаті 9 травня, а 10-го він вийшов у магазин і додому не повернувся. Близькі почали шукати Іванька. 13 травня поліцейський подзвонив його матері й запропонував опізнати тіло в морзі. Слідчий повідомив, що днем раніше Олексій вистрибнув із вікна Шевченківського районного військкомату.

Згодом Харківський обласний ТЦК пояснив, що 10 травня його представники зупинили Олексія Іванька, але документів при собі він не мав. Він "відмовився прослідувати до відділу поліції", але "добровільно погодився поїхати до приміщення ТЦК". Відомство стверджує, що "жодних протиправних дій щодо нього вчинено не було". 12 травня тіло Олексія Іванька знайшли на території військкомату. За даними ТЦК, він вистрибнув у вікно коридору на третьому поверсі.

Близькі загиблого в цю версію не повірили. "10-го його забрали, 12-го вистрибнув. Він там був три дні. Що він робив там стільки? Били його чи ні? Він явно давав зрозуміти, що не хоче служити. Можливо, його намагалися зламати, щоб він щось підписав чи кудись поїхав", — каже його товариш Васильєв. Він припускає, що Іваньку міг помститися військовий, з яким він побився напередодні, або хтось викинув його з вікна.

Поліція відкрила кримінальне провадження за статтею про вбивство, а ДБР — справу про можливе перевищення повноважень військовими. Оперативне командування "Схід" на час слідства відсторонило керівника ТЦК, де помер Олексій Іванько.

26 травня поліція у відповіді на запит Суспільного зазначила, що "за судово-медичними даними" Іванько "загинув унаслідок несумісної із життям сукупної травми тіла, обумовленої тілесними ушкодженнями, що характерні для падіння з висоти”, а "інші ушкодження відсутні".

"Нами були досліджені відеозаписи камер відеоспостереження, де жодних насильницьких дій [...] не було. Наголошую, що в слідчих досліджено дописи, які він виставляв у відповідних чатах, де вже відображався мотив вчинення самогубства", — сказав керівник поліції Харківської області Петро Токар.

Товариш загиблого Андрій Васильєв вважає, що слідство неправильно сприйняло слова Іванька з чату. На його думку, Олексій мав на увазі тільки, що категорично не хотів воювати, і насправді не був схильний до самогубства.

Поки що слідство має лише попередні висновки. Справи поліції та ДБР ще не закриті.

Олексій Іванько з Харкова, який, за словами слідства, вистрибнув із вікна Шевченківського районного військкомату і загинув.

"Він почав ображати мою форму"

За офіційною версією правоохоронців, через побиття загинули тільки двоє мобілізованих. Один із них — 40-річний працівник автомийки з Сум Євген Криводуб. Як розповіла його двоюрідна тітка Наталія Скачедуб, 29 грудня 2024 року племінник несподівано зателефонував їй із номера чергового міського ТЦК. Євген сказав, що його забрали у військкомат з вулиці, він уже пройшов медкомісію і його "вантажать на війну".

За словами Наталії, дзвінок раптово обірвався. Вона намагалася перетелефонувати, але черговий сказав, що Євген не може підійти. Наступного ранку Наталія подзвонила ще раз. Спочатку їй сказали, що людини з таким прізвищем немає. А коли Наталія нагадала, що Євген дзвонив їй з цього номера, повідомили, що він у лікарні.

"Сказали, що він випив "нуль-пʼять" горілки і йому стало зле. Я кажу: яка горілка? У вас там що, наливають?!" — згадує жінка.

В лікарні їй підтвердили, що брат там. А наступного дня лікар зателефонував цивільній дружині Євгена й повідомив, що він помер. У свідоцтві про смерть причиною було вказано "забій головного мозку, перелом склепіння черепу, ушкодження внаслідок контакту з тупим предметом".

Поліція відкрила справу та заявила про її розкриття вже через три дні. За даними слідства, в ТЦК стався конфлікт між Криводубом та військовим, який не служить у військкоматі, а прийшов туди в своїх справах.

"У розпал сварки військовослужбовець не стримав гніву й завдав чоловіку тілесних ушкоджень", — пояснила поліція причини травм.

Слідчий оголосив військовому підозру у вбивстві через необережність. Підозрюваним виявився 45-річний солдат 95 десантно-штурмової бригади Ігор Гаврилець, який до мобілізації працював на заводі в Кременчуці й має погашену судимість. У Сумах він лікувався після отриманого в боях поранення ноги. Спочатку його відпустили під особисте зобов'язання з’являтися на слідчі дії. Але на перше засідання суду по суті Гаврилець не прийшов, через що його оголосили в розшук, а потім заарештували.

Одразу після затримання Гаврилець визнав вину, попросив вибачення в родичів Криводуба і сказав, що "не хотів цього". У розмові з Суспільним він пояснив, що посварився з Євгеном Криводубом у дворі військкомату. "Та людина була п’яна, поводилась неадекватно. Я йому зробив не один раз зауваження, — сказав Гаврилець. — Я був у формі. Він почав ображати мою форму, мої шеврони. І якось так вийшло… Я випивший був і він… Я шкодую про це, але назад цього вже не повернеш".

Ліворуч - Євген Криводуб, який помер після побоїв у ТЦК. Праворуч - його дружина в Зарічному суді міста Суми, 29 квітня 2025 року. Військовослужбовця, обвинуваченого у вбивстві Євгена через необережність у Сумському центрі комплектування, взяли під варту.

Кілька військових ТЦК виступили на суді як свідки. Один із них, солдат взводу охорони Юрій Панін, сказав, що того вечора вийшов покурити на вулицю й побачив, як Гаврилець ударив Криводуба кулаком в обличчя. За словами свідка, потерпілий упав, вдарився головою об підлогу й знепритомнів. “Він лежав як нежива істота. Я спробував масаж серця, але було видно, що це не допомагало. Тоді ми ще з двома людьми занесли його всередину, де давали нашатирний спирт і трошки похлопали по обличчю. І він прийшов до тями”, — сказав свідок.

За його словами, Криводуба лишили на ліжку в кімнаті для військовозобов’язаних, яких мають відправляти до навчального центру. Згодом він пішов у туалет, де знову впав. Коли Панін це помітив, разом з іншими військовими знову переніс його в кімнату на ліжко й лишив там на ніч. Зранку його забрала звідти "швидка". На допиті суддя Ірина Клімашевська обурилася тим, чому Криводубу одразу не викликали медиків. Вона припустила, що ніхто в ТЦК не зробив цього, щоб він не зник і не уникнув мобілізації.

"Ви бачите, що стан поганий. Ви знаєте, що він цілу ніч лежить і нікуди не встає, нічого не робить. Це таке бажання відправити особу, бо особа на відправку?!", — сказала суддя.

"Товарищ суддя, а що я мав зробити?", — знизав плечима свідок.

"Ви мені ставите запитання!? А я вам відповім: викликати "швидку" і бити на сполох, тому що особа у вас знаходиться, як ви сказали, без ознак життя", - зауважила суддя.

Інший свідок, командир взводу охорони ТЦК Микола Лінник переказав ту ж версію, що й Панін. Суддя спитала і його, чому він одразу не викликав "швидку". Лінник відповів, що побачив у рюкзаку Криводуба пляшки з горілкою й подумав, що йому було зле не від побиття, а від алкоголю.

Тітка загиблого Наталія Скачедуб у версію слідства та словам свідків не вірить. На її думку, насправді підсудний завдав її племіннику незначних ушкоджень, але потім його ще раз побили військові ТЦК і тепер намагаються це приховати. Вона стверджує, що це бачив її знайомий цивільний, який того дня був у ТЦК, але боїться про це свідчити. У Суспільного немає підтверджень цієї інформації.

"На [Гаврильця] просто все зіпхнули. Ви б його бачили! У нього 20 кілограмів ваги, навіть якщо я йому добре двину, то вб’ю. Не те, що я вихваляюсь, просто він — алкоголік. Зараз хоч трошки протверезів і на людину став схожий, а на першому засіданні він же п’яний був!" — лютує жінка.

Вона припускає, що її брата побили військові ТЦК, бо він без дозволу подзвонив їй з телефона чергового. Наталія сподівається, що судом проти Гаврильця справа не зупиниться і правоохоронці розслідуватимуть її й далі.

Ігор Гаврилець після допиту військових із ТЦК також почав сумніватися в тому, що це його удар призвів до смерті Криводуба. “Після першого мого удару ви не викликали "швидку", на когось надіялись. Я в це не вірю. Ви знайшли “цапа-відбувайла”, чи що?!” ― звернувся він до одного зі свідків із ТЦК на засіданні.

Але адвокатка Гаврильця сказала, що формально його позиція не змінилася і він досі визнає свою вину у вбивстві через необережність.

"Я звісно, дав йому по морді"

Другий мобілізований, який загинув після побиття, — Олексій Погорельцев із Києва. Наразі він єдиний відомий загиблий, у смерті якого офіційно звинувачено військових ТЦК. За даними слідства, 7 травня 2025 року Погорельцева затримали у Святошинському районі за порушення правил військового обліку. Лікарська комісія визнала його придатним і він опинився у збірному пункті в мікрорайоні ДВРЗ, де перед відправкою тримають мобілізованих зі всієї столиці.

Наступного дня Погорельцев і ще 40 мобілізованих вирушили автобусом у навчальний центр на Львівщині. Групу конвоювали військові з різних київських ТЦК, старшим був майор Сергій Бугаєць, заступник начальника Подільського центру комплектації.

Коли вони доїхали до навчального центру, там відмовилися брати Погорельцева "з причин його алкозалежності та наслідків травми стегна". Ввечері 9 травня автобус із ним та ще 15 мобілізованими, від яких також відмовилися, поїхав назад до Києва. Дорогою вони зупинилися в Рівному біля супермаркету АТБ, де, як ідеться в матеріалах справи, "майор Бугаєць надав дозвіл Погорельцеву та деяким іншим мобілізованим громадянам придбати банку алкогольного напою Revo, яку Погорельцев вжив у вищевказаному автобусі". Після цього він "почав порушувати спокій, конфліктувати з представниками ТЦК, не підкорювався їхнім законним вказівкам заспокоїтись та сидіти тихо". Як зазначено в справі, Погорельцев "не припиняв бігати по автобусу та голосно звертатись до присутніх осіб".

За версією слідства, тоді солдат Шевченківського ТЦК Києва Олександр Углицький "завдав Погорельцеву не менше трьох ударів кулаками в обличчя та тулуб".

"Після падіння на підлогу Углицький застосував до Погорельцева щонайменше 3-4 удари електрошокером. Схопивши останнього за голову обома руками щонайменше декілька разів ударив головою об підлогу, наносив удари обома ногами по голові та по тулубу. Під час того, як Погорельцев вчиняв спроби піднятись на ноги, завдавав удари кулаками та ногами по тулубу та голові", — йдеться в матеріалах справи.

Слідство стверджує, що коли автобус приїхав назад до збірного пункту на ДВРЗ, Углицький "витягнув Погорельцева за ноги та залишив лежати на плацу, де медичним експертом і було констатовано смерть останнього".

Наступного дня слідчі ДБР оголосили солдату Углицькому підозру в перевищенні повноважень, що призвело до тяжких наслідків, а майору Бугайцю — в умисному неприпиненні кримінального правопорушення, що вчиняється підлеглим. Ще через день Печерський суд Києва заарештував обох.

В серпні Суспільне побувало на засіданні з продовження їм арешту. Солдат Углицький там не визнав вини й висунув власну версію подій. За його словами, після того, як Погорельцев випив Revo, він дійсно почав буянити: чіплявся до інших мобілізованих, намагався закурити в салоні, забрати в Углицького рюкзак і втекти під час зупинок автобуса.

"Дорогою я став засипати, тому що до цього три доби не спав. [Раптом я відчув] удар по голові і вдарився об трубу, яка була переді мною й за водієм. Я не міг зрозуміти, що сталося. Я підіймаюсь, він другий удар завдає… І я, звісно, дав йому по морді, як належить. Дав із ноги", — розповів Углицький.

Солдат Шевченківського ТЦК Києва Олександр Углицький (ліворуч) зі своїм адвокатом у Печерському суді Києва, 7 серпня 2025 року.

За його словами, Погорельцев упав, підвівся і згодом влаштував ще одну бійку — цього разу з іншими мобілізованими: "Він лежав на підлозі: один [мобілізований] сидів у нього на ногах, двоє сиділи по краях і його били, четвертий з боку голови його бив. Лейтенант Карлов поряд сидить, нічого не робить! Я підскочив і розігнав це все".

Коли автобус уже під’їжджав до Києва, як запевняє Углицький, за участі Погорельцева сталася третя бійка: він напав на ще одного солдата з Подільського ТЦК. "Той, звісно, розлютився і набив йому обличчя дуже сильно, до крові. А до цього в нього крові не було ні грама. Я сказав: робіть, що хочете, я втручатися не буду", — сказав солдат.

Углицький каже, що, коли автобус приїхав назад на ДВРЗ, Погорельцев виходити не захотів. Тоді він покликав поліцію. "Поліцейський з ним поспілкувався, каже: "Щось він мурчав, виходити не хоче". Я кажу: "Виходь". А він мене ногами тицяє. Я його за ноги смикнув — я розумію, що неакуратно, він впав поряд з автобусом. Я виніс речі й пішов. Водій його ще водою відпаював. А потім нам повідомляють, що він помер", — розповідає Углицький.

Винним у смерті Погорельцева він себе не вважає. Каже, навпаки, намагався врятувати мобілізованого, коли на нього накинулися інші.

Другий підозрюваний, майор Бугаєць, також вини не визнає, але від коментарів відмовився. Його адвокат Євген Страшок сказав, що після участі в бойових діях у його клієнта слабке здоров’я й саме тому він не зміг розборонити бійку в автобусі й заспокоїти Погорєльцева. "Він сам на ладан дихає. Йому папірці підписувати — це максимум. [Якби він втрутився в бійку], він просто там би й залишився", — каже адвокат.

Заступник начальника Подільского ТЦК Києва, майор Сергій Бугаєць в Печерському суді Києва, 7 серпня 2025 року.

На суд прийшли двоє солдатів Шевченківського ТЦК й попросили відпустити Углицького на поруки. "Хай би самі побували в його шкурі, коли навколо реальні неадеквати, — сказав один із них. — Кидаються дуже часто. А у нього (Углицького — ред.) досвіду такого мало. Я такі випадки стараюсь припиняти мирно. Тому що, бляха, від удару той — в могилу, а ти — в тюрму".

Печерський суд відмовився віддавати Углицького на поруки й залишив обох підозрюваних на гауптвахті. Солдату Углицькому загрожує від восьми до дванадцяти років колонії, а майору Бугайцю — від семи до десяти.

"У майбутньому держава буде за це платити"

Суспільне запропонувало прокоментувати ситуацію зі смертями військовозобов'язаних командуванню Сухопутних військ, якому підпорядковуються ТЦК. Там доручили зробити це спікеру оперативного командування "Захід" Олегу Домбровському. Він зауважив, що кількість таких смертей губиться на тлі загальної кількості мобілізованих, але "це не означає, що командування не звертає на них увагу".

Щодо звинувачень родичів загиблих у причетності до смертей військових ТЦК Домбровський сказав: "Оцінку можливим неправомірним діям можуть надавати лише правоохоронні органи. Якщо вони дають висновки про наявність або відсутність правопорушень, то так і є". І додав, що якщо слідство встановлює причетність члена лікарської комісії або ТЦК до побиття чи смерті військовозобовʼязаного, вони несуть відповідальність і командування їх не покриває.

Посилаючись на висновки слідства, Домбровський вважає, що основна причина смертей ― це загострення хвороб військовозобов'язаних. І проблема тут, на його думку, не так у неякісній роботі лікарських комісій, як у тому, що самі військовозобов’язані не піклуються про проходження своєчасного й повного медобстеження.

"Хотілося б ще раз закликати наших співгромадян не зволікати з цим питанням і все робити відповідно до закону. І тоді не буде ніяких ні маніпуляцій, ні неконструктивної критики і звинувачення один одного в тому, що хтось щось не виконує", — сказав Домбровський.

З ним не погоджується народна депутатка Юлія Яцик, заступниця тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з питань можливих порушень у сфері оборони. Вона вважає, що лікарські комісії часто обстежують формально й поверхово, визнаючи придатними всіх поспіль. "Ми на засіданнях розглядали дуже багато випадків, коли людина навіть на ВЛК не виїжджала. Їй просто вручили пакет документів про те, що вона пройшла ВЛК", — сказала депутатка.

Вона вважає, що слідство щодо смертей військовозобов'язаних відбувається неякісно та, ймовірно, слідчі покривають порушників. За її спостереженнями, представники військкоматів часто застосовують силу до затриманих― хоча, за законом, це можуть робити лише поліцейські. Але за це рідко хтось несе відповідальність. За даними Яцик, із 166 справ про побиття військовозобов’язаних до суду скеровано лише 17. На думку депутатки, аби зменшити рівень насильства та зловживань, треба ухвалити закон, який посилює покарання військових ТЦК та членів лікарських комісій за порушення. У березні Рада ухвалила проєкт цього закону в першому читанні й наразі його готують до другого.

Спікер командування "Захід" Домбровський іншої думки. Він наполягає, що часто порушники правил військового обліку провокують конфлікти з військовими ТЦК. Крім того Домбровський вважає, що частина повідомлень у мережі про насильство ― "маніпулятивні" та створені за завданням Росії. З травня командування Сухопутних військ вирішило перевіряти всі такі новини й щомісяця про це звітувати. Відповідно до звіту за липень, 210 повідомлень виявилися "фейками, маніпуляціями та ІПСО", підтвердились — 33. За результатами їхнього розгляду, двох військових відсторонили, сімом оголосили догани, перевірки щодо ще 24 тривають.

Програмний директор "Центру громадянських свобод" Володимир Яворський цим звітам не довіряє, бо вони, за його словами, не є незалежною оцінкою. "В армії немає мотивації боротися з цими проблемами, бо хто хоче повідомляти про такі інциденти? Більшість випадків просто замовчують, нагору передають приємні дані. Це видно з публічних виступів керівництва Сухопутних військ, які зводяться до того, що проблем не виявлено", — каже правозахисник.

У серпні міністр оборони Денис Шмигаль пообіцяв, що з вересня військові ТЦК під час перевірки документів будуть зобов’язані носити бодікамери. Яворський вважає, що це може зменшити зловживання з їхнього боку. Однак, щоб звести до мінімуму смерті військовозобов’язаних та підвищити довіру до ТЦК, правоохоронці мають якісно розслідувати всі такі випадки, вважає Яворський. І навіть якщо людина справді померла від хвороби, треба перевіряти, чи вчасно їй надали медичну допомогу.

"Держава зобовʼязана провести незалежне, швидке та всебічне розслідування. Це означає, що в нашому випадку виключно ДБР як незалежний орган повинен опитати всіх свідків та потерпілих, провести всі належні експертизи та інші слідчі дії. В жодному з відомих випадків цього не відбулось", — вважає правозахисник.

Суспільне запропонувало керівництву Державного бюро розслідувань та поліції прокоментувати справи про смерті військовозобов’язаних, але відомства відмовились.

На думку Яворського, виправити ситуацію з розслідуваннями відповідає і довгостроковим інтересам держави. "Якщо ці випадки не будуть належно розслідувати, такі справи підуть до Європейського суду з прав людини й Україна їх із великою ймовірністю програє, — прогнозує правозахисник. — Уже є заяви, подані туди щодо підозрілих смертей в ЗСУ, які не розслідуються. У майбутньому держава платитиме за це й буде важко виправдовуватися щодо цієї проблеми на європейському рівні".

Щоб не проґавити найважливіше, підписуйтесь на наш Telegram-канал.